Березівська спеціальна школа Житомирської обласної ради

КРАСИВИЙ, ЩЕДРИЙ

РІДНИЙ КРАЙ,

І МОВА НАША СОЛОВ’ЇНА.

ЛЮБИ, ШАНУЙ, ОБЕРІГАЙ

НАШ КРАЙ, ЩО ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

Від батьківського порогу –

у широкий світ

Базовий компонент дошкільної освіти трактує виховання як залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, формування ціннісного ставлення до дійсності. Виховання на краєзнавчому матеріалі є однією з найважливіших складових всієї системи навчання і виховання дошкільнят. Краєзнавство – це той фундамент, на якому вибудовується вся споруда пізнавальної діяльності слабочуючої дитини. Краєзнавчий матеріал, як справедливо наголошував видатний педагог К.Ушинський, повинен своєю течією вивести дитину з найближчих околиць у простори Батьківщини. Дійсно, щоб любити рідний край, його потрібно добре знати. Знати його історичне минуле й сьогодення, природу, культуру, життя і діяльність видатних земляків.

Тому таким важливим завданням є вивчення „малої батьківщини", яка починається від порога рідної хати, куточка землі, де дитина народилася, де вперше почула рідне слово. Хто б що не говорив, Вітчизни без рідної домівки не було й не може бути. Глибоко і просто розкрив суть поняття „батьківщина" великий український патріот, письменник Богдан-Ігор Антонович в поезії „Батьківщина"

„Що це є Батьківщина? – раз питалась Оля,

А батько радо відповів на це дитині:

„Знай, Батьківщина - це ріка, що серед поля,

Це в саду нашому дерева, зілля, квіти,

Це на ланах пшениця золотокоса,

Це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,

Це на городах скошена трава в покосах,

Це наші всі пісні і молитви щоденні,

Це рідна мова - скарб, якого ти не згубиш,

Це небо синє вдень, а серед ночі темне,

Це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш!"

А ще „батьківщина" і „батьки" – слова одного кореня. Це не випадковість, адже батько й мати є першими й головними представниками Вітчизни, рідної землі. Вони прилучають доньку чи сина до традицій своєї родини, свого народу, рідної природи. Батьки самим єством призначені й суспільством уповноважені бути першими вихованцями своїх дітей. Про силу виховного впливу свідчать українські народні прислів'я та приказки:

„Які мама й татко, таке і дитятко",

„Яке коріння, таке і насіння",

„Хороші діти - то честь і батька й матері",

„Не навчив батько - не навчить і дядько",

„ Всякій матері свої діти милі".

Саме родина є осередком найглибших людських почуттів: тут народжується й поглиблюється любов до матері й батька,бабусі й дідуся, роду і народу, свого села чи міста. Видатний педагог Софія Русова зазначала, що пріоритет у вихованні маленької дитини має родина, а „родинне виховання є найкращим, бо в його основі лежить ласка матері".

Однак, батьки, які мають дитину з вадами слуху, стикаються з багатьма труднощами у справі виховання. Адже слабочуючий малюк перебуває в умовах постійного інформаційного дефіциту, викликаного порушенням слухової функції, що негативно впливає на психічні процеси, які є визначальними для розвитку слабочуючої дитини. У неї сформовані лише зачатки мовлення; мислення майже не просувається в своєму онтогенезі від наочно-образного до словесно-абстрактного. Виникають перешкоди в словесному спілкуванні, оскільки малюк не розуміє значення жодного слова, не знає свого імені, статі, тощо. Така дитина без спеціально організованого навчання не в змозі самостійно оволодіти мовою та мовленням. При цьому істотним є те, що інтелект такого малюка дає підстави розглядати його як повноцінну особистість, але відмінну від інших, тобто чуючих. У неї свої, не такі як у нас усіх, але достатньо ефективні способи

пізнання навколишнього світу, самовдосконалення, оволодіння мовленням.

І ось тому батьки змушені віддати 2-3 річного малюка в наш спеціальний дошкільний заклад. Дитині з перших днів перебування в садку на допомогу приходять досвідчені сурдопедагоги:

Дурава Н.Г. Смірнова В.О.,Шатило О.А вихователі: Фурманська М.В., Михайленко Л.В., Поліщук Є.М., Захарова В.В., Омецінська Л.Ф., Горбунова Л.В., Зінкевич Л.Г., Іваницька І.В., Ратушинська А.І. Вони відразу розпочинають формування мовного спілкування та навчання вимови і мовлення, здійснюючи діяльнісний підхід. Малюка вводять в мовне середовище на основі глобального сприймання з друкованих табличок і усно. Весь мовний матеріал дитині спочатку пропонується для слухо-зорового сприймання з одночасним дактильним прочитуванням друкованих табличок. І вже з другого року навчання дошкільники активно користуються у спілкуванні дактильною формою мовлення, яка допомагає прискорити розуміння та засвоєння словесної мови. Педагоги приділяють значну увагу формуванню різних видів мовної діяльності: говоріння, читання, письма, слухо-зорового сприймання, дактилювання, слухання.

Отже заняття з розвитку мовлення сприяють розвиткові мислення та пізнавальної діяльності слабочуючих дошкільників, допомагають пізнати навколишній світ.

Та хоча діти перебувають тривалий час в дошкільному закладі, педагоги не обходяться без допомоги батьків, сім'ї, бо багаторічний досвід роботи переконує, що корекційно-систематизована опіка, коли батько і мати активно впливають на інтелектуальний та мовленнєвий розвиток слабочуючої дитини, значно полегшує процес реабілітації та соціалізації дітей з розладами слуху. Оскільки слабочуючий малюк залежить від батьків, їх підтримки та допомоги, педагогічні працівники радять дорослим, як слід будувати стосунки з дітьми, які види діяльності використовувати. Це в першу чергу гра, малювання,

конструювання. Кожен вид діяльності має зацікавити малюка, захопити його, приємно здивувати, подарувати радість відкриття чогось нового в навколишній дійсності, в природі, в стосунках із членами сім'ї, родини.

Особливості пізнання навколишнього світу дітьми з вадами слуху

Уміння правильно бачити, сприймати навколишній світ приходить до слабочуючої дитини не відразу. Наукові дослідження та спостереження сурдопедагогів-практиків доводять, що маленькі слабочуючі діти, які в трирічному віці приходять в спеціальний дошкільний заклад, не виявляють особливого інтересу до довкілля. Порушення слуху та мови обмежують можливості малят у пізнанні дійсності, тому в них сформовані лише елементарні уявлення і поняття про оточуюче життя. Вони не знають призначення багатьох предметів, які бачать щоденно навколо себе.

Слабочуючі малята не мають узагальнених уявлень про рослинний і тваринний світ, про сезонні явища природи. У них надто обмежений досвід цілеспрямованих спостережень за предметами і явищами навколишнього світу, а відтак знижена здатність встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Характерними рисами дітей з вадами слуху є те, що вони не вміють і не можуть ставити запитань, інертні щодо пізнавальних дій, хоч і виявляють зовнішній інтерес до нових об'єктів.

Допомагають слабочуючій дитині пізнати навколишній світ сурдопедагоги та вихователі дошкільного відділення. В програму виховання і навчання дітей дошкільного віку з вадами слуху введений розділ „Ознайомлення з оточуючим",який передбачає проведення сурдопедагогами та вихователями занять, на яких дітей знайомлять із предметами та явищами довкілля, їх призначенням і використанням, елементарні знання про життя людей, рослинного і тваринного світу. Також діти ознайомлюються з елементами краєзнавства. Під час режимних моментів, прогулянок, екскурсій, занять, ігор педагоги вчать малюків розуміти, що будь-яка річ, явище природи, суспільного життя, дія мають свою назву. Педагоги допомагають сприйняти, осмислити поняття, запам'ятати слово. Це досить тривалий і складний процес, який складається з кількох етапів: спочатку

дитина може лише вказувати на об'єкти чи предмети, з часом під керівництвом сурдопедагога вона оволодіває їх назвою, тобто поняттям, словом і лише згодом може групувати їх за псиними ознаками. Відповідно до навчальної програми відомості про об'єкти і явища навколишнього світу систематизовані за темами „Природа", „Жива природа", „Тваринний світ", „Рослинний світ", „Нежива природа". Також н програмі відводиться час для ознайомлення слабочуючих дошкільників українським народним побутом (традиціями, святами).

Відповідно до вікових груп дітей у кожній темі виділені ключові моменти, які повинні засвоїти слабочуючі малята: зовнішні ознаки, властивості, стани, якості (для об'єктів неживої природи), середовище існування (для рослин і тварин).

Одержані на першому році навчання відомості про навколишній світ розширюються й уточнюються в наступні роки Матеріал дасться в певній системі та послідовності, з кожним роком ускладнюється, що забезпечує доступність і наступність навчання.

В процесі пізнання оточуючого середовища слабочуючі малюки починають розуміти, що кожний предмет має цінність, бо він комусь потрібний, допомагає жити, працювати, відпочивати, вчитись, лікуватись. Наприклад, людина змерзла б без одягу, без їжі і води не змогла б жити, без посуду – вживати їжу. Якби біля дитячого садочка не було дерев, то не було б і птахів, якби не було квітів, не було б метеликів та бджілок. Тобто, спостерігаючи за довкіллям, вихованці встановлюють причинно-наслідкові зв'язки.

Таким чином, ознайомлення з навколишнім середовищем сприяє оволодіннюслабочуючими дошкільниками елементарними знаннями з суспільствознавства, природознавства, краєзнавства. Завдяки цьому у них розвивається емоційна сфера, відбувається їх громадянське становлення.

Виховання любові та пошани

до рідних і близьких –

перший крок до вивчення рідного краю

Перш між мала дитина і вадами слуху пізнає навколишній дорослий світ, вона повинна пізнати і полюбити близьке, знайоме, рідне, відчути себе його невід'ємною частинкою. А найближчими і найріднішими для малюка є батьки. Оскільки вже з 3-х років слабочуючі діти перебувають тривалий час у дошкільному відділенні, не мають щоденного спілкування з родиною, ю педагоги вважають за необхідне проводити роботу по вихованню любові до батька та матері, дідуся, бабусі, інших членів сім'ї, знайомити з роллю кожного члена родини, яка йому відводилась колись і тепер у сім'ї. Розв'язуючи цю проблему, сурдопедагоги пі вихователі часто звертаються до засад народної педагогіки Любов до Вітчизни, прагнення приносити їй користь, повні а до людей, які живуть поряд – важливі заповіді народної моралі. Українська педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси змалку через найзрозуміліше й найдоступніше – любов до матері-батька, до інших членів родини, до рідної домівки. З цією метою створюються різні виховні ситуації, читаються вірші, прислів'я, розглядаються і обговорюються сімейні фотографії.

Так, наприклад з учнями середньої та старшої групи опрацьовувалися віршики.

Ще в колисці немовля

Слово "мама" вимовля.

Найдорожче в світі слово

Так звучить у рідній мові.

Мати, матінка, матуся,

Мама, мамочка, мамуся! —

Називаю тебе я,

Рідна ненечко моя!

Я, прокидаюся рано, –

Й зразу, хоч ще не встаю,

Тільки спросоння погляну –

Бачу матусю свою.

Мати - то сонечко рідне,

Сонечко, хоч і земне,

Слово її заповітне

Гріє і живить мене.

Робота проводиться систематично, а не лише тоді, коли готується свято 8 Березня чи день Матері. Так, педагоги навчають вихованців, що непослух, пустощі, погана справа, лінощі, неакуратність ображають маму й тата. Тому потрібно дотримуватись правил поведінки, санітарно-гігієнічних вимог, добре вчитися, щоб батьки раділи і тішилися своїми дітьми. Саме таким чином проявляється любов до батьків, піклування про їх здоров'я і хороший настрій.

Також педагоги виховують любов і повагу до дідуся, бабусі, під час проведення занять у вільні вечірні хвилини. Діти дуже люблять слухати вірш Марійки Підгірянки "Мій дідусь"

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький,

По садочку ходить

І мене малого

Онучка свого,

За рученьку водить.

По садочку ходить,

Яблучка знаходить,

Ще й дає горіхи,

Мій дідуньо милий.

Не лише їх зворушує і вірш Віри Багірової "Бабця спить".

Ходить тиша в теплих капцях,

Задрімала в кріслі бабця.

А годинник цокотить:

Бабця спить, бабця спить.

Я навшпиньки вийду з хати,

Щоби їй не заважати.

Не скачи, собачко, цить!

Бабця спить. Бабця спить!

Педагоги підкреслюють, що дідусі та бабусі вчили тат і мам дітей, передавали їм свої знання і вміння, розповідали про різні звичаї, що їх потрібно поважати і прислухатися до порад. У всіх малят є сімейні фотографії, які вони часто люблять розгядати, розповідати за допомогою жестової та словесної мови про своїх рідних.

Таким чином, крім збагачення словникового запасу, розвитку зв'язного мовлення, виховання любові і поваги до рідних і близьких, педагоги дошкільного відділення підводять слабочуючого малюка до витоків краєзнавства.

Ознайомлення з природою – провідний

напрямок в роботі з краєзнавства

З-поміж провідних чинників, які виховують у дітей любов до рідного краю, збагачують їх життєвий досвід, є природа. Тому видатні педагоги, письменники надавали великого значення цьому важливому засобу впливу на маленькі душі. Так, К.Ушинський писав: "Природа - один з наймогутніших агентів у вихованні людини і ретельне виховання без участі цього агента завжди буде озиватися сухістю, односторонністю, неприємною штучністю."

У біографії відомого художника і дитячого письменника Є.Чарушина читаємо. "Моя мама навчила мене з якогось іншого боку дивитися й дивуватися силі і красі природи, всій її

різноманітності і пишності. Вона, моя мати, навчила мене дивуватися силі і диву пробудження природи. Я вдячний моїм рідним за моє дитинство, тому що всі враження його залишилися для мене і зараз найбільш сильними, цікавими і чудовими. І якщо я зараз художник і письменник, то тільки завдяки моєму дитинству."І це справді так.

Адже без природи життя неможливе, і виховання без неї теж немислиме, що й дістало своє глибоке обґрунтування в педагогіці, зокрема в етнопедагогіці. Про це свідчить велика кількість повчальних, сповнених глибокого змісту народних прислів'їв і приказок, загадок, притч, казок, легенд про природу. Схильність сприймати виховний вплив природи закладена в українців генетично, що зумовлено їхнім споконвічним зв'язком з природою. Тому педагоги Фурманська М.В., Іваницька І.В., Захарова В.В. та інші протягом навчального року систематично забезпечують контакт з рідною природою шляхом проведення прогулянок на території спецшколи-інтернату, екскурсій до лісу, озера, річки, вулицями села.

До речі, слід відзначити, що шкільна територія займає площу близько півтора гектара. Тут росте велика кількість дерев, кущів. Це білокорі берези, вічнозелені ялини, липи, осокори, каштани, клени, верби, горобина, яблуні, кущі калини, бузку, шипшини. Милують око з ранньої весни до пізньої осені клумби. Яких тут тільки квітів немає! Це - білі нарциси, червоні тюльпани, ніжні троянди, вогнисто-червоні сальвії, гордовиті півники, хрещатий барвінок, світло-жовті, жовті, жовтогарячі чорнобривці, різнокольорові айстри, ошатні мальви. Ця краса твориться руками всіх дорослих і дітей, які працюють і живуть в інтернаті. Місцевість, де знаходиться школа-інтернат, одна з наймальовничіших в Березівці. Мабуть недарма тут в ІІ половині XIX століття німецький колоніст-землевласник Іоан Арндт збудував будинок, вякому він жив із сім'єю до подій 1917 року. Саме ця будівля збереглася до наших часів, в ній зараз знаходяться класи-кабінети Березівської спецшколи-інтернату.

Враховуючи ту обставину, що слабочуючі малюки сприймають оточуючий світ переважно зором, вихователі починають ознайомлення із природою з яскравих гарних об'єктів Наприклад, під час екскурсій весною по території школи педагоги звертають увагу на цвітіння старої розкішної яблуні, над якою в промінцях ласкавого сонця літають працьовиті бджілки. І навіть коли ця яблуня починає опадати, це теж незабутнє видовище: неначе біла зимова заметіль повернулася на якийсь час у гості до малят. Недалеко від приміщення дошкільного відділення, на березі озера, росте великий кущ калини, біля нього теж часто бувають діти; вихователі привчають їх вести спостереження, як змінюється кущ ранньої весни, як він зацвітає, що трапляється з квітами потім. Після канікул малята знову часто навідуються до калини. І кожного разу з вихованцями проводяться бесіди про те, що калина - улюблена рослина українців, що це - народний символ нашої держави, що росте вона майже в кожному дворі. А також діти дізнаються, що калина - цінна лікарська рослина, якою можна лікувати багато різних хвороб. І також ознайомлюються з кожним деревом, з кожною рослиною, поглиблюючи знання про природу рідного краю.

Під час екскурсії в ліс діти поповнюють свої знання про його мешканців, зокрема, спостерігаючи за життям у мурашнику, дізнаються чому він огороджений, яку користь дають мурашки, хто ними керує, чому їх потрібно оберігати. Не раз дітям вдається побачити білочок, цих руденьких красунь. Та й птахів немало є в нашому лісі. І хоча вихованці не чують їх співу, вони вчаться їх називати, розрізняти за розміром, кольором, співставляти, робити висновки про те, що весною в лісі птахів багато, а взимку є лише дятли, сойки, горобчики, синички. Діти дізнаються, що взимку пташкам важко відшукати їжу, часто вони лягають спати голодні. А тому люди повинні їм допомагати, вішати годівнички і сипати туди їжу. І самі це роблять з великим задоволенням. Взимку на снігу добре видно сліди зайців, диких кіз, які в пошуках їжі близько підходять до людських осель. Розглядаючи їх, слухаючи розповідь вихователя, діти збагачують своє уявлення про тваринний світ нашої місцевості.

Слабочуючі діти пізнають навколишній світ через активне ставлення до нього, через дії з різними предметами (обстеження їх на дотик, нюх, смак, зір), причому все це відбувається в русі, в грі. Слабочуючі діти із задоволенням грають в ті ж ігри, що і їх чуючі ровесники. Так, в теплу пору року (травень, вересень) вони із задоволенням граються з піском. Діти молодшої дошкільної групи копають пісок лопатою, насипають його у відерця, переносять з місця на місце, роблять гірки або риють ямки. З вологого піску вони печуть "пиріжки", будують "пічки", старші діти будують село і річку. В процесі такої діяльності вихованці багато дізнаються про пісок. В першу чергу засвоюють поняття "пісок", його ознаки: сухий, вологий, холодний, теплий, жовтий, білий, а також назви предметів: лопатка, відерце, совок, назви дій: копати, ліпити, носити, брати тощо.

Велике задоволення дітям приносять ігри з водою. Вони сприяють розвиткові психічних процесів слабочуючих дітей -уваги, уяви, спостереження, мислення, мовлення, а також дихання. Наприклад, на індивідуальних заняттях з розвитку слухового сприймання і формування вимови сурдопедагоги Дурава Н.Г., Шатило О.А., Лісовчька А. В. пропонують дітям дмухати на паперовий кораблик, який плаває у пластмасовій ванночці.

Узимку діти люблять робити із кольорових крижинок ялинкові прикраси. Воду заздалегідь підфарбовують фарбами різних кольорів, розливають у різні формочки, виносять на мороз.

Таким чином діти повторюють і закріплюють назви кольорів, геометричних фігур, явищ природи, назв дій, прикрашать ялиночки, що ростуть біля дитячого садка, а потім спостерігають за ними. Отже, діти постійно перебувають у взаємодії з об'єктами довкілля, що забезпечує їм можливість пізнати в усій красі природні багатства рідного краю, полюбити цю красу, берегти її, а також засвоювати поняття, слова, речення, будувати висловлювання.

Оскільки дітям з порушеною слуховою функцією важко запам'ятовувати велику кількість різних понять (назв предметів, дій, ознак тощо) правильно будувати висловлювання, то сурдопедагоги так здійснюють навчально-виховний процес, щоб набуті при спілкуванні з природою знання закріплювались в різних видах діяльності; зображувальній, трудовій,

конструктивній, музичній, мовленнєвій, ігровій.

Наприклад, під час занять із зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація)вихователі Ратушинська А.І., Омецінська Л.Ф., Соловйова Л.Й відповідно до вимог програми навчають дітей передавати олівцями та фарбами явища і предмети природи: "дощик крапає", "сніг падає", "біжить струмочок", "дерево із зеленим листям", "ягоди", "квіти", ліпити з глини та пластиліну і робити аплікації зайчика, пташки, овочів, фруктів. Працюючи з природним матеріалом, малята пригадують, з якого дерева шишка, жолудь, сережка, листочки, ягоди тощо.

Дитячі вироби з різнокольорового листя відтворюють подобу жука-сонечка, метелика, грибочка, лелеки, пташки. На заняттях з розвитку мови і мовлення діти навчаються правильно висловлювати думку, використовуючи засвоєні слова.

В дошкільному краєзнавстві важливо забезпечити природоохоронну діяльність малят, спрямовувати її на впорядкування навколишнього середовища. Тому педагоги залучають дітей до прибирання території, що прилягає до дитячого садка. Найчастіше це відбувається восени, коли з дерев опадає листя. Ранньою весною допомагають вирощувати розсаду квітів для шкільних клумб. Також вихованці доглядають кімнатні рослини, взимку підгодовують птахів.

Таким чином активна взаємодія з природою сприяє вихованню найкращих людських якостей: любові до рідної землі, бережного ставлення до природи, прагнення творити красу своїми руками разом з дорослими.

Використання елементів краєзнавства для розвитку творчої особистості слабочуючої дитини

Збагачення і поглиблення знань про рідний край здійснюється під час проведення занять з образотворчо-мистецької діяльності. Зокрема вихователька Ратушинська А.І., розв'язуючи освітні завдання (навчання техніки малювання олівцями, фломастерами, фарбами, виховання естетичних смаків, збагачення словникового запасу, розвиток слуху і мовлення), проводить краєзнавчу роботу шляхом використання творів усної народної творчості, в тому числі й казок. Ще К.Ушинський високо оцінював їх виховну роль. Він писав, що казки - це перші і прекрасні поривання народної педагогіки і що піхти не в змозі змагатися з педагогічним генієм народу. Казка була призначена народом спеціально для дітей. Вона захоплює малят доступністю змісту, яскравими динамічними образами, викликає в них позитивні емоції, збагачує знання дітей про навколишній світ, про минуле рідного краю. Адже казки сягають своїми витоками у життя наших пращурів. Так, на одному із занять вихователька Ратушинська А.І. відповідно до програми використала казку "Колобок". Вона запропонувала дітям розглянути ілюстрації до твору художниці Тамари Кудіш, за ними вихованці повторили зміст, назви тварин, розглянули речі побуту, зображені на малюнках, ознайомились з їх призначенням. Після цього вихованці із задоволенням працювали над використанням малюнка.

Також, перш ніж приступити до малювання ріпки, вихованці ознайомилися із змістом казки "Ріпка", обговорили всі деталі, зображені на ілюстраціях до твору, розглянули одяг, краєвид, город, зробили висновок, що події в казці відбуваються на селі, пояснили, чому вони так думають.

Вихователька пов'язала розповіді дітей з сучасністю, запитала, чи зараз вирощують ріпку бабусі, дідусі. Є в програмі такий розділ, як малювання за спостереженнями дітей. Перед тим, як запропонувати дітям малювати ялинку, вихователька під час прогулянки по шкільному подвір'ю зосереджує увагу дітей на цьому дереві: звертає увагу на стовбур, якого він кольору, як розміщені гілки, якого кольору хвоя. Звичайно, під час таких У бесід вихователька обов'язково наголошує на тому, що дерева не можна ламати, бо вони потрібні людині, потрібні дітям, які живуть в школі-інтернаті, потрібні пташкам, комахам. Таким чином вихователька спонукає дітей відчути себе частинкою природи, частинкою рідної землі. З року в рік завдання ускладнюються, відшукуються нові техніки виконання малюнка.

Якщо в молодшій дошкільній групі вихованці малюють лише ялинку, то в старшій групі вже "Зимовий пейзаж". Щоб передати красу зимового лісу, вихователька навчає на світло-голубому фоні малювати зубною щіткою сосни та ялини в сніговому вбранні. Наступного разу діти відображають заметіль, снігові замети. А намальовані свічкою берези мають неповторний вигляд. Звичайно, такі роботи приваблюють вихованців, приносять їм радість і задоволення.

Підвищенню творчої активності слабочуючих дітей сприяють години самостійної діяльності, під час яких вихованці реалізують набуті знання, досвід попередніх занять. Також люблять діти фантазувати. Наприклад, вихователька роздає дітям аркуші паперу, на яких є лише три кола, пропонує малятам. перетворити їх у котика, зайчика, дівчинку, або домалювати незавершені малюнки, наприклад дерева: береза без стовбура, ялина без верха, дуб без гілок тощо. Вихованці за завданням педагога мають довершити малюнок.

Готуючи дітей до малювання рушника, вихователька демонструє вишиті рушники, знайомить з культурою і традиціями українського народу, ознайомлює з поєднанням кольорів. Після цього на занятті показує нові прийоми зображення вишивки в малюванні розмивкою, закріплює прийоми зображення, листочків, ліній. Отже, Ратушинська А.І. на заняттях з малювання вчить дітей відтворювати світ своїх думок, почуттів, уявлень, розвивати здібності, а також виховує любов до Вітчизни, інтерес до культури нашого народу.

Гра як важливий чинник формування соціальної активності дошкільників

з вадами слуху

Відомо, що ігри - це провідна діяльність дітей дошкільного віку, яка дає великі можливості для їх навчання, виховання, розумового, морального, фізичного розвитку. Особливого змісту набуває це твердження для тих, хто працює з малюками, в яких порушена слухова функція. Адже цим дітям доводиться щоденно вчити і запам'ятовувати велику кількість слів, понять, перебувати тривалий час за столом у груповій кімнаті.

Чудовим засобом виховання, навчання та відпочинку слабочуючих дошкільників є народні ігри. Адже вони доступні, зрозумілі, легкі для запам'ятовування, сприяють розширенню знань і уявлень про навколишнє середовище, розвиткові логічного мислення, кмітливості, психічних процесів, загартуванню волі, витримки, зрештою ознайомлюють дітей з історичним минулим нашого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями українців, їх звичаями, обрядами, культурою, що є складовою частиною краєзнавства.

Народна гра виховує дружні товариські стосунки, бо кожному в житті потрібний надійний друг, товариш. У грі діти краще пізнають себе і товаришів. Гра виховує бажання спілкуватися один з одним, з вихователем. Вона сприяє вивченню рідної мови, ознайомленню з дитячим фольклором — лічилками, мирилками, закличками. Всі вихователі дошкільного відділення надають великого значення проведенню ігор, в тому числі народних, як рухливих, що пропонуються дітям під час прогулянок та екскурсій, так і спокійних, в які діти граються в приміщенні.

Обдумуючи, які ігри запропонувати малятам, вихователі Омецінська Л.Ф., Горбунова Л.В., Ратушинська А.І., Іваницька І.В. враховують час, місце, природні умови, бажання дітей, якщо діти перебувають на узліссі, то вони вибирають ігри "Гуси-гуси", "Віночок", "Подоляночка",а якщо на березі річки, то граються в "Струмочок", "Качок і рибалок", "Кішка й мишка" та інші. На дитячому майданчикові діти із задоволенням граються в безсюжетні ігри, такі як "Піжмурки", "Квач", "Лапта".

Перш ніж запропонувати малятам певну народну гру, педагоги ознайомлюють з її назвою, атрибутами, походженням, дійовими особами, розповідають, як грали в неї в давнину. Наприклад, при проведенні гри "Лапта" використовується невеликий м’яч. Дітям в доступній формі повідомляється, що колись такий м'яч робили з вовни (шерсті) бичка руками. А щоб м'яч добре "стрибав", його змочували водою. Звичайно, він був важкуватий, ним гралися старші діти. А малятам робили м'яч з пуху, пір» я, обшивали шкірою.

До вподоби дітям гра „Івасик". Перед початком, коли всі стають півколом, одна дитина за власним бажанням виходить наперед, повертається спиною до них. Учасники гри промовляють хором.

Ну, Івасику, не злись,

Ну, Івасю, повернись,

З нами разом ти пограй,

Хто торкнув тебе, вгадай.

Після цих слів хто-небудь торкає Івасика. Повернувшись, він показує і називає того, хто, на його думку це зробив. Якщо вгадає, то та дитина стає Івасиком (чи Оленкою, відповідно змінюються слова віршика).

Навчаючи цій грі, вихователька розповідає, що вона дуже давня, так розважалися наші прадідусі й прабабусі, коли були маленькими.

Також дітям пропонуються так звані „хатні" ігри. Ці ігри спокійні, добрі, м'які, виховують уважність, дисциплінованість. Наприклад, під час гри „До мене" діти сідають у рядочок на стільцях. Один гравець кладе в стулені долоні інших дітей свої, вдає, що залишає квасолину там. А сам непомітно опускає її до рук свого обранця. Після короткої паузи дає команду: ,,До мене!"

Той, у кого в долонях квасолина, спритно вибігає з ряду, щоб не встигли затримати сусіди. Тоді він стає роздавачем квасолі.

Умова гри: доки не пролунає: "До мене!" Ніхто не має права розтуляти долоні, хапати сусідів за одяг чи за руки.Проведення народних рухливих ігор забезпечують не лише виховний , а й пізнавальний ефект, спрямований на залучення дошкільнят до витоків національної культури та духовності, допомагають пожвавити краєзнавчу роботу.

Не менш важливим для вивчення елементів краєзнавства є дидактичні ігри, які займають чільне місце в навчально-виховному процесі слабочуючих дітей. По суті, вони вводяться в навчально-виховний процес при вивченні кожної теми. Наприклад, для закріплення назв дерев лісу проводяться ігри „ У гості до Лісовичка", „Впізнай, з якого дерева листочок", та інші.

Закріплюючи назви фруктів та овочів, вихователі пропонують ігри „Допоможіть садівникові", „Допоможіть зайчикові", „Впізнай за формою", "Знайди помітки".При вивченні диких тварин проводяться ігри „Хто зайвий", „Хто чим поснідає" та інші.

Таким чином, систематичне використання різних дидактичних ігор допомагає дітям з вадами слуху засвоїти відомості про навколишній світ, різні предмети, їх ознаки та особливості. Дидактичні ігри дають можливість практично застосовувати знання, сприяють становленню життєвої компетенції. Варто відзначити, що ігровий матеріал для проведення дидактичних ігор (картки, картинки, фішки тощо) мають самі сурдопедагоги та вихователі. Такий матеріал є поліфункціональним і дає широкі можливості для використання не лише в іграх, а й під час занять як наочність, демонстраційний чи роздатковий матеріал.

Роль музично-ритмічних занять

у позакласної роботи в збагаченні знань слабочуючих дітей про звичаї, традиції, культуру рідного краю

Особливе місце в розвиткові дітей зі зниженим слухом займають музично-ритмічні заняття. І це зрозуміло, адже порушення слухової функції дуже обмежує можливості малят у сприйманні музичних творів, пісень. Це чудово розуміє Лютко Марія Євгенівна, музичний керівник дошкільного відділення. Головне своє завдання і покликання вона вбачає в тому, щоб реалізувати в повній мірі корекційно-компенсаторну спрямованість цих занять, тобто розвивати слухове сприймання немовних та мовних звуків, правильне дихання, формувати вимову, ритмічну стимуляцію, хорову декламацію, а також допомогти дитині з вадами слуху емоційно сприймати музику, розкрити, розвинути творчий потенціал, самовиразитися через танок, спів, гру.

Поряд з цим Марія Євгенівна вважає своїм обов'язком розширення знань про навколишній світ, про багатство і красу природи, звичаї традиції, обряди нашого краю, виховання інтересу до народної творчості, знайомлення з дитячим фольклором. На музично-ритмічних заняттях педагог навчає вихованців правильно рухатися, орієнтуватися в просторі, вивчає з ними елементи українських народних танців, ігор.

До проведення музичних занять Лютко М.Є. підходить творчо. Щоб слабочуюча дитина могла краще зрозуміти зміст танцю, передати в рухах емоційний настрій, педагог проводить значну роботу, використовуючи духовну спадщину українського народу.

Так, наприклад, розпочинаючи готувати свято зустрічі весни „Весну красну вітаймо!", вчителька проводить з дітьми середньої та старшої групи екскурсію на берег озера, спонукає їх до спостереження за змінами в природі ранньою весною, викликає позитивні емоції, радісний настрій. Адже великий педагог В.Сухомлинський наголошував:" Якщо ваша дитина бачить світ життєрадісними очима, якщо кожне явище навколишнього життя повертається до неї тим боком, який освітлений красою, тонкістю, ніжністю, тендітністю , вона легше піддається вихованню".Також педагог розповідає, що в давнину діти співали пісень, кликали весну, щоб вона швидше приходила в наш край, що такі пісні називаються веснянками.. Продовжується робота в класі ритміки. Тут Марія Євгенівна пропонує малятам посміхнутися до сонечка, один одному, а потім вивчити закличку:

Вийди, вийди сонечко

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

Після цього вихованці із задоволенням танцюють „кривого танця".

Продовжуючи роботу над весняною тематикою, музичний керівник вивчає з вихованцями „Танець квітів".

І тут також проводиться значна підготовча робота: діти розглядають малюнки перших весняних квітів, запам'ятовують їх назви, вимовляють ці слова. Вчителька наголошує, що ці квіти прикрашають нашу землю, рвати їх не можна , їх треба берегти, ними можна лише милуватися. Потім дітям пропонують наголівнички із зображенням квітів, вони вибирають на свій смак за кольором, формою, одягають, розглядають один одного. Після цього починається розучування сюжетної картинки „Танцю квітів". Музичний керівник розповідає і показує, а діти наслідують, як починає рости квіточка під теплим промінням сонця(малята почергово рухають руками, повільно підводяться, піднімають голову, розправляють плечі). Ось квіти вже розкрилися цілком, тягнуться до сонця, всміхаються йому, вітають його, хитаючи голівками(діти обертають голову до правого, лівого плеча). Тут прилетів легенький вітерець і запросив квіти до танцю. Закружляли малята у веселому танку. Та ось притомилися, згорнулись, припали до землі (викону<