«Особистісно орієнтована спрямованість роботи з формування словесного мовлення дітей дошкільного віку з вадами слуху»

вчитель-дефектолог Березівської спецшколи-інтернату/Files/photogallery/744/кпв.jpg

Лісовська А.В.

Зміст

1.Вступ…………………………………………………………. 3

2.Основна частина

Поняття про мовлення та його функції …………………….5

Умови формування та розвитку словесного мовлення у дошкільників з вадами слуху…………………………..………….. 7

3.Висновок …………………………………………………… 16

4.Додаток……………………………………………………… 18

Використана література ……………………………………. 27

Вступ

Один з найважливіших інтеграційних показників розвитку дитини – рівень її мовленнєвої компетенції. Роль володіння мовленням, знання мови важко переоцінити. Опановуючи рідну мову, діти отримують змогу повноцінно спілкуватися, пізнавати навколишній світ, залучатися до скарбниці національної та світової культури, розвивають інтелектуальні здібності (удосконалюють мислення, пам’ять, уяву), що сприяє найповнішій реалізації потенційних можливостей і життєвих потреб.

Формування мови й мовлення є значним стимулом загального психічного розвитку глухих та слабочуючих дітей, що створює великі можливості для розвитку їх мислення, пам’яті та становлення особистості. Засвоюючи елементи мови, зокрема лексичне багатство, граматичну будову, стилістичні можливості мови, вони вчаться висловлювати свої думки і розуміти інших, будуючи усні й писемні висловлювання, користуючись усним мовленням у будь-якій життєвій ситуації.

Різним питанням, що стосуються мови та мовлення дітей з вадами слуху, присвячена велика кількість наукових праць, методичних розробок. Проте і донині залишається актуальним пошук нових підходів, удосконалення методики навчання мови й мовлення. Практичне розв’язання окреслених питань вважається одним із шляхів соціалізації нечуючої дитини, її інтеграції в суспільство. Це і обумовило актуальність проблеми, що розглядається в курсовій роботі.

Відомо, що розвиток мовлення в дітей з розладами слуху пов'язаний з багатьма труднощами, зумовленими не лише специфікою сприймання мовлення оточуючих, а й особливостями формування їхньої пізнавальної діяльності в цілому.

Отже, предметом курсової роботи є умови формування і розвитку усного мовлення у дітей з вадами слуху, а об’єктом – така категорія дітей, яка за станом слухової функції потребує спеціальних підходів для розвитку словесного мовлення.

Мета курсової роботи полягає у науковому обґрунтуванні умов та особливостей розвитку усного мовлення у дітей з розладами слуху.

Мовлення – найважливіший інструмент пізнання, мислення. Його розвиток украй необхідний для досягнення високих показників опанування основ наук. Сьогодні українські вчені наголошують, що недосконалість мовлення глухих і слабочуючих дітей, їхнє відставання від однолітків з нормальним слухом значною мірою можуть бути попереджені та ліквідовані завдяки створенню адекватних соціально-педагогічних умов формування інтелектуальної діяльності. Тобто не порушення слуху, а соціальна ситуація розвитку нечуючих дітей є визначальною у формуванні їхньої пізнавальної діяльності та особистісних рис. Збереження інтелектуальних задатків дозволяє активізувати психічний розвиток дітей, ефективно використовувати «обхідні шляхи», аби навчити дитину розуміти мовлення та користуватися мовою в усіх її видах і формах.

1. Поняття про мовлення та його функції

Формування у дітей з порушеним слухом усного мовлення – одне із найбільш важливих і складних завдань їх навчання та виховання. Це пояснюється тією винятковою роллю, яку відіграє в житті людей усне слово - як спосіб спілкування, основа володіння мовою та інструмент думки.

Усне мовлення, яке функціонує в основному як розмовне мовлення, призначене для безпосереднього спілкування. У психолінгвістиці зазвичай виділяють наступні особливості усного акту комунікації: двосторонність, необхідність контакту співбесідників; майже одночасне породження думки і її вираження, що обумовлює непідготовленість усної мови, зв'язок із певною ситуацією; довільність чи безпосередність усного спілкування, яке дозволяє використовувати емоційні, мімічно-жестикуляційні та інші засоби.

Усне мовлення – це, переважно, мова ситуативна, яка складається часто під впливом умов немовного порядку (екстралінгвістичних), до яких можна віднести оточуюче середовище, тематику, особливості співбесідника, в тому числі особливості сприйняття ним мови мовця та ін. Врахування екстралінгвістичних факторів є характерним для найбільш розповсюдженої форми усної мови – діалогічної. Вона недостатньо граматично та стилістично організована і здійснюється простими мовними конструкціями.

Усне мовлення тісно пов’язане із писемним. Останнє узагальнює словесний образ, сприяє виділенню слова та фонеми, робить їх постійними і стійкими. Це є важливим під час практики навчання учнів з вадами слуху, мова яких характеризується значними порушеннями фонематичного складу слова.

При визначенні ролі писемного мовлення слід також враховувати і те, що воно «не тільки закріплює лексику і синтаксис мови в процесі її засвоєння, але й формує стійку визначеність, зв’язність усної мови» (Б.Г.Ананьєв, 1946, с.14). Важливий висновок вченого говорить про те, що писемне мовлення у різних його видах (читання вголос і про себе, висловлення, твір та ін.) може бути використане в спеціальній школі для дітей з порушеним слухом як засіб навчання усному мовленню, особливо в початкових класах. Воно може застосовуватись як спосіб корекції фонематичної і синтаксичної структури мови, як спосіб розвитку мовленнєвих умінь і навичок, як спосіб контролю за правильністю засвоєння і перевірки об’єму словника. Дуже важливим є визначити, на якому етапі слід використовувати писемне мовлення.

Багато вчених досліджували тісний взаємозв’язок усного та писемного мовлення, що може виражатися в монологічній та діалогічній формах, - це є зовнішнє мовлення. Різновидом його є внутрішнє, яке не спрямоване на спілкування з іншими людьми.

За структурою внутрішнє мовлення відрізняється від зовнішнього тим, що воно скорочене, уривчасте, в основному не містить другорядних членів речення.

Мовлення у різних людей є індивідуальним, що виявляється в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічній послідовності, образності висловлювання думок.

Індивідуальні особливості мовлення людини залежать від її вміння володіти ним, використовувати як засіб спілкування, регулювати його. Вольова саморегуляція мовлення є важливим моментом його функціонування. Характер діяльності позначається на мовленні й потребує володіння певними його особливостями. Мовлення повинно бути не лише стилістично та логічно досконалим, а й переконливим, емоційно-образним, науково доказовим та впливовим. Такі властивості професійного мовлення не просто виробляються у процесі набуття практичного досвіду, вони потребують і власної саморегуляції, прагнення до вдосконалення мови.

2. Умови формування та розвитку словесного мовлення у дошкільників з вадами слуху

Дошкільне дитинство – перший і найвідповідальніший етап розвитку дитини, на якому закладаються основи її психічних якостей та пізнавальних процесів. Саме в цьому віці між дорослим і дитиною встановлюються близькі стосунки. Тож батькам і педагогам належить провідна роль в інтелектуальному розвиткові малюка, в пізнанні ним світу та становленні його особистості.

Ще більше від дорослих залежить психічний розвиток дитини з розладом слуху. Вже в перші дні свого життя такий малюк стикається з великими проблемами, головна з яких полягає в тому, що його слуховий апарат не може сприймати багатьох зовнішніх подразників (звуків). Як наслідок - потік інформації звужується.

Значно ускладнюється процес адаптації дитини до навколишнього світу і через обмежені можливості традиційного щоденного спілкування з найближчим оточенням.

Особливості психічного розвитку дитини зі зниженим слухом зумовлюють необхідність створення в дошкільному закладі спеціального корекційно-розвивального середовища. Система загальнорозвивальної та корекційної роботи спрямована в першу чергу на корекцію вторинних відхилень – розвитку мови і мовлення. Шлях від звуку до оволодіння фразовим мовленням проходить через цілеспрямовану систему роботи з нечуючими малюками.

Щоб словесне мовлення стало основною формою спілкування дітей з вадами слуху, необхідно насамперед, щоб робота над його формуванням і розвитком розпочалась якомога раніше. Це стримуватиме появу жестомімічної мови. Починати навчати дитину спілкуватися з дорослими треба ще до того, як вона зможе розуміти слова і давати відповіді. Тому, щоб не приректи дітей з вадами слуху, особливо глухих, на німоту, я постійно розмовляю з ними, викликаю потребу в мовному спілкуванні. При цьому ставлення до малечі - лагідне, уважне, стримане.

З метою забезпечення якісного формування мовленнєвої діяльності нечуючих дітей, проводжу підготовчу роботу з ними, в основу якого покладено метод безпосереднього наслідування. Коли усно повідомляю дітям метеріал, вони дивляться на губи і в цей час мимовільно наслідують мовні рухи, рефлекторно повторюють слова-склади. Спочатку це лепетна мова, але і вона сприяє тому, що малеча починає розуміти, що кожний предмет або дія має словесне позначення. При багаторазовому повторенні знайомих слів вони навчаються пізнавати їх по губах людини, яка говорить і промовляти вголос.

Вимова вголос дає змогу контролювати якість мови дітей: виразність, силу голосу, злитність, наголос тощо. Тому заохочую малюків повторювати мовний матеріал, запитання, накази, доручення та інше, поки їх мова не стане достатньо розвинутою, свідомою. Та й після цього доцільно, щоб вони час від часу повторювали слова мовця вголос, це допомагає підтримувати в дітей уважне ставлення до читання з губ того, хто говорить.

Відомо, що в дітей з вадами слуху дошкільного віку увага не стійка. Їм важко зосередитись на чомусь навіть на декілька хвилин. Разом з тим наявність стійкої і тривалої уваги для такої дитини необхідна, вона сприяє більш успішному встановленню контактів з оточуючими людьми. Спостерігаючи за губами і руками (при дактилюванні) людини, що говорить, нечуючий малюк швидше навчається читати з губ і говорити.

Вихованню уваги у дітей сприяють підготовчі вправи, якими розпочинаю роботу з мови. Вони допомагають виробляють вміння відтворювати прості рухи рук, голови, ніг пальців. Засвоєння таких рухів сприяє оволодінню дітьми дактильною азбукою. Для голови даю такі прості вправи: нахилити голову вправо, вліво, вперед, назад, робити колові рухи головою зліва направо і навпаки; для рук: підняти руки вгору, відвести в різні сторони, сховати за спину, піднімати і опускати почергово то праву, то ліву руки та ін. Ці вправи можна робити сидячи за столом, стоячи, можна їх поєднувати з рухами ніг.

Діти швидко навчаються відтворювати великі рухи і тоді переходжу до наслідування рухів пальців. Мета цих вправ – підготувати дитину до розпізнавання дактильних знаків, а пальці її – до їх відтворення. Вправи на наслідування малих рухів рук можуть бути різноманітні, наприклад: стиснути пальці в кулак і розтулити; стиснути кулаки, а потім відводити почергово пальці (спочатку по одному пальцю, потім по два, три, чотири і всі п’ять); розсунути і стулити пальці при витягнутих долонях; імітувати гру на піаніно, трубі та ін.

Роботу з розвитку вміння відтворювати рухи мовного апарата розпочинаю після того, як діти навчаться відтворювати прості рухи рук, ніг, голови, пальців. Спочатку дитина відтворює нескладні рухи мовного апарата. Вона повторює їх за мною, уважно дивлячись на рот. Цю роботу доцільно проводити перед дзеркалом, в якому дитина спостерігає за рухами язика, губ. Слід спостерігати, як малюк виконує вправи, як ставиться до них. Важливо, щоб у нього не знизився інтерес до виконання вправ. Щоб запобігти цьому, створюю ігрову ситуацію і використовую якісь заохочення чи нагороди, а також чергую різні вправи.

Важливе значення для розвитку словесного мовлення дитини з розладами слуху має спілкування, включене у спільну з дорослими предметну та пізнавальну діяльність. У процесі такої діяльності я намагаюсь зацікавити малюка співпрацею та навчити практичної взаємодії, яка є корисною під час обстеження різних предметів з допомогою тактильних відчуттів, зору, залишків слуху, смаку.

Щоб навчити дитину детально обстежувати якийсь об’єкт, разом з нею послідовно виконую такі дії: спочатку обводжу предмет по контуру пальчиком дитини, потім допомагаю обстежити його поверхню дитячою долонею. Під час обстеження вказую на якусь важливу особливість предмета, фіксую на ній увагу малюка (наприклад, стукаю предмет об стіл біля його вушка; якщо це їстівна річ - даю покуштувати). Іншим разом сама проводжу обстеження на очах у дитини, а потім пропоную малюкові повторити мої дії. Так навчаю дітей елементарних способів пізнання, закладаю основи аналізу, розвиваю сприймання, формую перші уявлення про предмети. А враження малюків від одного об’єкта, отримані через різні аналізатори сприймання, поступово складаються в цілісний образ предмета, на який згодом “накладається” відповідне слово.

Щоб навчити дітей виконувати якусь дію, спочатку виконую її разом з ними. Якщо діти постійно виконують дію за допомогою словесного сигналу, вони одночасно навчаються виконувати дію і засвоюють її словесне позначення. Дуже важливо, щоб ці дії сприймались в ігровій ситуації. Гра – найбільш притаманна дитині діяльність. Тому саме в ній діти ефективніше засвоюють і різноманітні навички, і розвивають мовлення.

Дитина має насамперед усвідомити, що між предметами, діями і мовленнєвим актом (звучання, артикуляція, емоція) існує зв'язок. Тому чітко, голосно називаю предмети, якими дитина грається, з якими стикається у побуті. Так само називаю і дії (дорослих і самої дитини), спочатку короткими, лепетними словами або словами-звуконаслідуваннями, але обов’язково так, щоб дитина бачила моє обличчя, а саме-губи.

/Files/photogallery/744/дшгж.jpgУ процесі навчальної, ігрової діяльності, вимагаю, щоб діти вимовляли одночасно зі мною все, що говорю, тобто розвиваю спряжене, усне мовлення. Це сприяє виробленню і закріпленню зв’язків між зоровим сприйманням і мовними рухами.

Враховую також при мовленні інтонацію голосу, оскільки дитина з порушеним слухом з часом навчається розрізняти інтонації за допомогою залишків слуху та співвідносити їх з виразом обличчя. Міміка є допоміжним засобом і має відповідати змісту мови того, хто говорить, відображати його почуття, бажання, похвалу, задоволення, здивування тощо.

Вчені неодноразово наголошують, що дидактичні, сюжетно-рольові, творчі ігри мають велике значення для розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами слуху. Для успішного вирішення цієї задачі необхідна спільна діяльність сурдопедагога та вихователів. Діючи разом, ми створюємо сприятливі умови для формування мовних реакцій та мовної активності дітей, їх слухової орієнтації у світі звуків.

Пропоную вашій увазі конспект заняття з розвитку мовлення в середній групі дошкільного відділення, яке проводилось в ігровій формі.

(Див. додаток)

Формування словесного мовлення здійснюється постійно, у взаємозв’язку з організацією життя дітей. Так, слова і фрази, які дитина засвоює безпосередньо у процесі діяльності, сприймаються нею свідомо. Дитина розуміє, що кожне слово означає певну дію або предмет, що завдяки слову вона зможе задовольнити свої потреби й інтереси. Все це сприятиме у майбутньому словесному спілкуванню нечуючої дитини з людьми, які її оточують.

Особливо важливу роль на початковому етапі навчання усному мовленню відіграють таблички. Слова і короткі фрази, записані на табличках, допомагають встановити контакт з дітьми.

У підготовчий період виконанню дитиною тієї чи іншої дії має передувати показ відповідної таблички. В цей період діти розпізнають слова за деякими зовнішніми ознаками. І вже в цей час фіксую увагу дітей на словах, вчу уважніше розглядати окремі букви, порівнювати їх. Це дає можливість читати і запам’ятовувати прочитане. Починає розвиватися не тільки глобальне сприймання слова, а й аналітичне. Під час навчання глобального читання слів, написаних на табличках, намагаюсь не допомагати дітям зрозуміти їх значення за допомогою відповідного жесту. Адже дитина прагнутиме скористуватися цим легшим засобом спілкування і менше звертатиме увагу на таблиці зі словами. Це затримуватиме розвиток словесного мовлення дитини з вадами слуху.

Жест корисно використовувати, якщо він виступає як доповнення до слова, що сприймається, або являє собою засіб вияву емоційного стану. Але в будь-якому випадку не можна допускати, щоб жест замінював слово. Спілкування має здійснюватись за допомогою усного слова.

З року в рік збільшується обсяг матеріалу, який повинна засвоїти дитина, збагачується його зміст. Поступово ускладнюється, наближаючись до звичайної, і форма спілкування дитини з оточуючими – від глобального читання табличок із словами до самостійного усного мовлення. З віком розширюються завдання щодо формування мовлення, збільшується обсяг словника, яким має оволодіти дитина, підвищуються вимоги до його засвоєння і використання. Цей процес повільний і складний, але, послідовно і систематично здійснюючи його, можна досягнути поставленої мети: дитина розумітиме мовця, зчитуючи мову з губ, і відповідатиме мовою зрозумілою для інших людей.

/Files/photogallery/744/щгшг.jpgУ старшій групі проводила інтегроване заняття з розвитку мовлення та лічби, на якому використовувала принцип наступності, поступового переходу від простого до більш складного матеріалу в роботі над розвитком словесного мовлення нечуючих дітей.

(Див. додаток)

Формування словесного мовлення дітей з вадами слуху здійснюється не тільки безпосередньо у спілкуванні, а й на індивідуальних заняттях та в процесі навчальної діяльності. Саме поєднання цих двох шляхів сприяє швидкому і якісному засвоєнню мови.

Роботу над розвитком зв’язного усного мовлення в дітей з вадами слуху розпочинаю з формування правильної звуковимови. Різні відхилення у сприйманні і вимові звуків дитиною негативно впливають на збагачення її активного словника, оволодіння рідною мовою, читанням і письмом, на розвиток її мислиннєвої діяльності. На індивідуальних заняттях проводжу роботу над розвитком мовного дихання, тобто формую у дітей тривалий видих, вміння відтворювати злитно, на одному видихові слова й короткі фрази; над голосом – формую вміння користуватися голосом нормальної висоти, сили і тембру, розвиваю модуляції голосу за силою і висотою; над словом і фразою – навчаю правильно відтворювати слова – злитно, без призвуків, зберігаючи звуковий склад (точно або наближено).

Розвиваю слухове сприймання нечуючих малюків: звертаю увагу кожної дитини на різні звуки, привчаю порівнювати їх, визначати джерело звучання на слух (барабан, бубон), розрізняти голоси, визначати тривалість звучання (довго чи коротко), кількість звуків (скільки було ударів у барабан, скільки я вимовила складів “та-та-та”). Проходить така робота у формі захопливої гри, що дає можливість дітям краще усвідомити значення багатьох слів, які позначають ті чи інші звуки.

Для занять з розвитку слухового сприймання немовних звуків використовую різноманітні предмети й іграшки, що звучать, а також допомагає у роботі комп’ютерний слухомовний тренажер «Видима мова». Важливим напрямком роботи є застосування вправ на визначення напряму джерела звуку, які сприяють розвитку просторового орієнтування глухих і слабочуючих дітей. Діти сприймають та розрізняють на слух різний мовний матеріал: окремі фонеми, склади, слова, фрази, речення. В старшій групі вони вчаться правильно відтворювати наголос, передавати інтонацію.

Спеціально організовані заняття з мови дають можливість розширити значення слів, які діти засвоїли в безпосередньому спілкуванні в процесі різноманітної діяльності.

На першому році навчання словесне мовлення формується на основі збагачення чуттєвого досвіду дитини з розладами слуху, предметної діяльності, розвитку орієнтування в навколишньому середовищі. Основне завдання – навчити дитину розрізняти по табличках предмети та їх якості, дії.

На другому році - навчаю дітей сприймати та розрізняти слова по табличках, з губ, самостійно називати їх, послідовно переходити від однієї форми до іншої. Використовую при цьому різні варіанти дидактичних ігор. (Див. додаток)

У наступні роки роботу над вимовою дітей спрямовую на використання вже сформованих засобів спілкування з метою автоматизації набутих навичок, розширення словника, самостійного практичного використання мови. Надзвичайно важливо не пропустити найсприятливіших періодів для розвитку й становлення в нечуючої дитини мовленнєвих навичок.

Усне мовлення є необхідною основою людського мислення, тобто процесу відображення дійсності в поняттях, судженнях, умовиводах. Думка не може виникнути та існувати поза мисленням. Думка не тільки проявляється у мовленні, а й удосконалюється в ньому. Мовлення, яке є засобом узагальнення й відображення дійсності у свідомості людини, використовується як засіб спілкування людей, і у цій своїй комунікативній функції воно є особливим видом інтелектуальної, мовленнєвої діяльності. Багатьма вченими доведено, що під впливом мовлення розвивається й удосконалюється не тільки мислення, а й особистість дитини з порушеннями слуху в цілому.

Отже, формування словесного мовлення у дітей дошкільного віку з вадами слуху – це і вивчення одиниць мови для використання їх у мовленнєвій діяльності, й оволодіння умінням як розуміти словесне мовлення, так і породжувати його, й опанування способами висловлювання думок засобами мови.

Висновок

Людина приходить у світ, щоб нести добро іншим і бути щасливою. Якщо здорова дитина народилася в дружній сім’ї, де панують любов і повага, якщо її розвиток відбувається без ускладнень, то виховання і навчання такої дитини проходять легко й радісно. Вона напевно зможе добре адаптуватися в сім’ї й у школі, серед ровесників, тому що всі люблять веселих, спокійних і розумних дітей.

Важче любити дитину особливу, яка потребує індивідуального підходу. Значно ускладнюється процес адаптації дитини з вадами слуху до навколишнього світу через обмежені можливості традиційного щоденного спілкування з найближчим оточенням. Л. С. Виготський наголошував: більшість проблем, пов’язаних із глухотою, мають суто соціальну, а не фізіологічну природу. У вихованні нечуючої дитини ефективним може бути тільки цілісний підхід, провідним напрямком якого є спеціальне навчання як основне джерело розвитку в цілому, і зокрема мовленнєвого. Від того, наскільки оптимально воно буде організоване, залежить, як дитина зуміє контактувати з навколишнім середовищем, якого рівня розвитку досягне, а відтак… і якою професією зможе оволодіти в майбутньому. І навіть більше: чи стане вона самостійною людиною, здатною розв’язувати складні життєві питання чи залишиться вкрай залежною від сторонньої допомоги.

Інтенсивний мовленнєвий розвиток, процес удосконалення немовленнєвих видів пам'яті, мислення, уяви виконує компенсаційно-корекційну функцію. Такий підхід створює передумови для розв’язання важливого завдання спеціальної школи – формування і розвиток усного мовлення.

/Files/photogallery/744/ен.jpgРозвиток мовлення в нечуючих не відбувається спонтанно, самостійно. Його стан визначається не віковими особливостями, а зумовлюється тим педагогічним впливом, який існує, наявністю сприятливих передумов. На ґрунті недосконалих немовленнєвих процесів і мовлення розвивається важко, вивчені слова залишаються «порожніми», не стають інтелектуальним надбанням дитини і не можуть вільно використовуватись у спілкуванні, при словесному оформленні власної думки.

Розвиток усного мовлення у дітей з вадами слуху - це величезний, клопіткий і, на жаль, не завжди вдячний труд, який вимагає не тільки знань і досвіду, а ще й терпіння, любові до них. Але той, хто любить дітей, знає, що найвищою нагородою є посмішка дитини. Без дитячої посмішки світ стає безбарвним, і всі його цінності втрачають сенс.

Додаток

Пропоную вашій увазі конспект заняття з розвитку мовлення в середній групі дошкільного відділення, яке проводилось в ігровій формі.

Тема: Подорож на човні

Програмовий зміст: Закріплювати знання прямої та оберненої лічби в

межах 5, продовжувати навчати співвідносити цифру з кількістю предметів, удосконалювати вміння порівнювати предмети за розміром, використовувати в мовленні слова на позначення величини. Розвивати усне мовлення, слухове сприймання, мовну пам'ять, мислення. Коректувати вимову, збагачувати словник дітей. Виховувати інтерес до занять, організованість.

Словник: один, два, три, чотири, пять, скільки; великий, малий; човен, жаба, риба, пливе.

Обладнання: іграшкові човни та звірі (великі й малі), малюнки, картки з назвами предметів, демонстраційний матеріал, роздатковий матеріал для самостійної роботи, цифрові картки.

Хід заняття

1. .Організаційний момент

- Привітання

- Гра “Відгукнись”

Розрізнення дітьми слухо-зорово імен

2. Фонетична зарядка ( черговий звук П)

а) вимова голосних в русі

б) вимова звука П за допомогою рухів

в) вимова складів з рухами

ПА ПО ПЕ ПУ ПИ

ПАПАПАПА

ПОПОПОПО

г) робота над голосом і ритмом

паПА пиПИ

Папа ПИпи

д) робота над мовним диханням

папапапапапа………….

г) вимова речення

ПАША УПАВ.

Підсумок фонетичної зарядки.

3. Мовна хвилинка

- Скільки є дівчаток?

- Скільки є хлопчиків?

- Скільки разом дітей?

4. Пальчикова гімнастика

Імітування рухів різних звірят з використанням іграшок.

5. Основна частина

1.Розповідь вчителя

- Послухаємо, що це шумить (використання тренажера). Діти відтворюють почутий звук.

- Сьогодні, дітки, вирушимо у подорож на човні.

Діти розглядають макет човна і відшукують свої імена. Кожній дитині вчитель дає «пілотку» різного кольору (спряжена вимова назв кольорів).

2. Порівняння предметів за величиною

- Човен який? Жаба яка?

Діти порівнюють і називають (великий, малий).

3. Пряма і обернена лічба

Гра «Живі цифри»

Кожна дитина отримує картку з цифрою, за сигналом вчителя діти повинні стати у правильному порядку.

- Що ми робили?

- Ми гралися.

Гра « Знайди сусіда»

Завдання дітей – знайти пропущені на картках цифри й заповнити клітинки.

2. Фізкультхвилинка

Встало вранці ясне сонце,

Заглянуло у віконце

Ми до нього потяглися,

За промінчики взялися!

Будем дружно присідати,

Сонечко розвеселяти.

/Files/photogallery/744/рон.jpg 4. Письмова робота в зошитах

Діти рахують кількість предметів, зображених на малюнку, і записують потрібні числа.

- Що ми робили?

- Ми писали?

5. Гра « Не помилися» (слухове сприймання)

- Я буду стукати в бубон певну кількість разів, а ви повинні уважно полічити і показати картку з відповідною цифрою.

- Що ми робили?

- Ми рахували.

6. Рухлива гра “Знайди пару ”

Кожна дитина отримує картку з числовим зображенням, за сигналом вчителя відшукують відповідну пару.

- Що ми робили?

- Ми гралися.

7. Гра “Обведи по контуру” (самостійна робота дітей)

Розмальовують рибок і підписують малюнки

- Що ми робили?

- Ми малювали.

7.Підсумок заняття

- Сподобалась, дітки, подорож? Всі гарно працювали і жабка дарує вам човники.

Діти пускають паперові човники у воду (вправа на дихання).

Інтегроване заняття з розвитку мовлення та лічби у старшій групі, на якому використовувала принцип наступності, поступового переходу від простого до більш складного матеріалу в роботі над розвитком словесного мовлення нечуючих дітей.

Тема: Домашні та лісові мешканці

Програмовий зміст: уточнювати та розширювати знання дітей про свійських і диких тварин, місця їх проживання та спосіб живлення. Збагачувати словник дітей прикметниками та іменниками, дієсловами. Вправляти у вживанні дієслів в наказовій формі. Розвивати зв’язне мовлення, слухове сприймання, мовну пам'ять, увагу, мислення. Коректувати вимову звуків, збагачувати активний словник дітей. Виховувати організованість, дисциплінованість, вміння працювати дружно, зосереджено. Виховувати бережне і турботливе ставлення до живої природи.

Обладнання: гостя Бджілка, дидактичний роздатковий матеріал: малюнки, картки з навами, картки-доручення, зошити для самостійної роботи, демонстраційний матеріал.

Хід заняття

І. Організаційний момент

- Привітання

- Мотивація навчальної діяльності:

- Що будемо робити?

- Ми будемо гарно говорити, уважно слухати, добре думати.

ІІ. Фонетична зарядка (звук В)

а) вимова голосних в русі

б) ізольована вимова звуку В

в) вимова складів

ВА ВО ВУ ВЕ ВИ

ВАВАВА ВОВОВО ВЕВЕВЕ

г) злитна вимова слів

ВОДА ВОВА СОВА

д) вимова речення

ВОВА ВИТИРАЄ ВУХА.

Підсумок фонетичної зарядки./Files/photogallery/744/рра.jpg

ІІІ. Мовна хвилинка

- Сядьте дівчатка, сядьте хлопчики.

- Скільки дівчат (хлопчиків) сьогодні в групі?

- Скільки разом дітей в групі?

IV. Основна частина

1. Розповідь вчителя

- До нас у гості прилетіла Бджілка. Вона приготувала діткам різні завдання і хоче подивитись, як ви любите трудитись.

2. Самостійна робота дітей

Дидактичні ігри «Кросворд», «Зашифровані слова».

Діти розв’язують індивідуальні завдання на картках.

3. Закріплення попередніх знань

Класифікація звірів, тварин і птахів за узагальнюючими словами (навчання в русі)

- Що ми робили?

- Ми думали і гралися.

4. Складання речень за ілюстративним зображенням (колективна робота).

Дидактична гра «Лабіринт» - діти утворюють на дошці речення з розрізних слів. - Що ми робили?

- Ми писали.

V. Пальчикова гімнастика

“Червонесенькі квітки”

5. Порівняння числових виразів.

Математична гра «Чаювання» - індивідуальна робота дітей. Діти порівнюють числові вирази і записують результат у зошити.

Виконання доручень (сприймання на слух):

- Денис, візьми зелений олівець.

- Марина, візьми синій олівець.

- Що ми робили?

- Ми думали, рахували.

VI. Фізкультхвилинка

6. Розвиток слухового сприймання

Розрізнення голосів тварин на комп’ютерному тренажері; усне спряжене мовлення слів-назв (це вовк, це ведмідь)

- Що ми робили?

- Ми слухали.

7. Закріплення вивченого.

Виконання доручень:

- Льоня, намалюй кішку.

- Даша, намалюй вовка.

Діти малюють звірят і підписують м

Кiлькiсть переглядiв: 340

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.